[ad_1]
18 квітня в кінотеатрах стартував показ історичної драми «Земля короля», сюжет якої заснований на романі «Капітан і Енн Барбара» (2020) данської письменниці Іди Єссен. Торік стрічка номінувалася на найвищу нагороду Венеційського кінофестивалю, а також висувалася на «Оскар» від Данії, щоправда, не потрапила у фінальну п’ятірку номінантів. У цій рецензії аналізуємо, як непохитний Мадс Міккельсен виглядає на тлі повного беззаконня у Данії часів XVIII століття та чому за фермерством його персонажа так цікаво спостерігати.
Плюси:
достатньо захоплива безкомпромісна історія, в центрі якої розгортається класичний принциповий конфлікт; чергова прекрасна акторська робота від Мадса Міккельсена; долею героїв щиро переймаєшся, тобто кіно працює на емоційному та емпатичному рівнях
Мінуси:
некритична затягнутість оповіді; антагоніст не пропонує хоч би найменшу складність характеру, через що виглядає трохи карикатурно
«Земля короля» / Bastarden
Жанр історична драма
Режисер Ніколай Арсель
У ролях Мадс Міккельсен, Аманда Коллін, Симон Беннеб’єрг, Крістін Куят Торп, Густав Лінд
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Данія, 1755 рік. Відставний капітан Людвіг Кален, після служби довжиною у чверть століття, заявляється у Королівський двір з божевільною пропозицією. Він просить дозволу на освоєння безплідних пусток Ютландії, адже це дозволить заселити тамтешні землі колоністами, що буде вигідно усім, в тому числі королю. Можновладці дивуються і відверто не вірять в успіх ідеї, але коли чують, що Кален готовий самостійно все профінансувати, зневажливо дають добро.
Втім, отримання дозволу від влади виявилося найлегшим завданням для капітана. Прибувши на місце, він змушений вступити у жорстку конфронтацію з місцевим аристократом та землевласником Фрідріхом Шінкелем, котрий аж ніяк не згодний з тим, що на нібито його володіннях буде господарювати якийсь пихатий чужинець з дурнуватими сільськогосподарськими амбіціями.
Постановкою «Землі короля» займався данський режисер і сценарист Ніколай Арсель, попередньою роботою якого була багатостраждальна екранізація «Темної вежі» Стівена Кінга. А от на сценарній ниві справи в Арселя значно кращі: у його фільмографії можна побачити, наприклад, «Дівчину з татуюванням дракона», завдяки якій Нумі Рапас отримала всесвітнє визнання, або обласканих критиками «Лицарів справедливості», де також сяяла зірка Мадса Міккельсена.
Саме про справедливість і новий фільм данця, виконаний за лекалами традиційного драматичного сюжету з яскраво вираженим, навіть вестерновим конфліктом у його центрі. Це означає, що історія не припускає якихось сюрпризів чи нового погляду на жанр, що, однак, не заважає їй поступово занурити у хитросплетіння тутешніх інтриг та виключити будь-яку байдужість до холодних скандинавських пусток.
Справа не тільки у неабиякій харизмі Мадса Міккельсена, одного з найвидатніших акторів свого покоління, а у тому, що авторам вдалося грамотно розставити чорне та біле на шахівниці. Тобто так, щоби глядач зосередив увагу на головному та охоче обрав очевидну сторону, коли на шляху протагоніста з’явиться низка непереборних перешкод.
Тут якщо не дошкулятиме місцевий поміщик-дегенерат, то раптово вдарить мороз, що загрожуватиме усьому врожаю (ще ніколи землеробство на екрані не було настільки захватним). А коли нарешті з’явиться можливість дати відсіч кричущій класовій несправедливості, з нізвідки спливуть расистські середньовічні забобони.
«Земля короля» майже позбавлений екшену та не припускає захопливої розваги у дусі масштабних історичних епіків. Тож якщо хтось розраховув на величні баталії, краще цей фільм оминути стороною і дочекатися другого «Гладіатора» від Рідлі Скотта.
Натомість некваплива оповідь, у якій передбачено багато статики та мало руху, віддає увесь свій простір персонажам та їхній взаємодії. Непохитність та цілеспрямованість капітана, прекрасно передані Міккельсоном, завойовують щирий глядацький відгук, що дозволяє справді перейнятися долею головного героя та його оточення. На противагу ним виступає лиходій в особі жорстокого і трохи карикатурного багатія Шінкеля, котрий викликає лише огиду і нічого крім неї. Не останню роль у перебігу подій зіграють і жіночі персонажі.
З часом методи боротьби стають більш радикальними, очі Міккельсена — рішучими, а конфлікт — принциповим, тож ні про яку нудьгу говорити не доводиться. На ледь придатні для фермерства землі обов’язково проллється чиясь кров, і мова йде не тільки про забиту худобу, що стане порятунком у голодну та безжалісну зимню пору.
Загалом це важкувате, але від того не менш захопливе кіно, де безмежно сумний погляд Мадса Міккельсена ідеально вписується у похмурий сетинг безкраїх верескових пусток. Вперта цілеспрямованість та зневажлива пиха, співчуття і жорстокість, зрештою, добро і зло крокують пліч-о-пліч, і за допомогою цих крайнощів вибудовується міцна драматургія про одвічне протистояння.
У такій виразній чорно-білій простоті якраз і криється сила історії, бо внутрішній глядацький вболівальник категорично вимагатиме справедливості. А коли кожен отримає те, що заслужив, покірно вгамується з почуттям глибокого задоволення.
[ad_2]
Источник