Дослідники з’ясували, що перші ознаки виснаження атмосфери з’явилися ще у 1957 році, а головним чинником був чотирихлористий вуглець, а не фреони, пише Proceedings of the National Academy of Sciences.
Читайте также: Світове багатство зросло на 10,8%, але нерівність посилилася — звіт Global Wealth Report 2026
Що сталося
Дослідники провели своєрідний уявний експеримент з використанням комп’ютерного моделювання, щоб відтворити хімічні процеси в атмосфері за останні 76 років. Команду вчених, яку очолила Сьюзан Соломон — професорка екологічних досліджень та хімії у Массачусетському технологічному інституті виявила, що перші ознаки виснаження озонового шару з’явилися на 30 років раніше. Раніше вважалося, що цей процес розпочався у 1970-х роках.
Досі відправною точкою вважали 1985 рік, коли науковці вперше описали антарктичну озонову діру. Але автори нової роботи кажуть: озоновий шар міг почати стоншуватися значно раніше — ще наприкінці 1950-х.
Дослідники змоделювали сценарій, в якому сучасні інструменти моніторингу атмосфери були б доступні вже у 1950 році. На основі цього моделювання вони дійшли висновку, що найперший сигнал втрати озону можна було б зафіксувати над тропіками до 1957 року. Це важливий зсув у підході, бо класична історія озонової діри починається з Антарктиди.
Читайте также: Хто Така Маруся Чурай: Життя, Творчість і Легенди
Чому це цікаво
Дослідники вважають, що раннє виснаження озону було пов’язане не з хлорфторвуглецями, які зазвичай вважають головним винуватцем проблеми, а з тетрахлоридом вуглецю. Цю речовину активно використовували ще з 1930-х років як засіб для хімчистки та розчинник для знежирення. За словами команди, саме вона була єдиною озоноруйнівною сполукою, рівень якої зростав настільки рано.
Сьюзен Соломон назвала цей результат великим сюрпризом. І це звучить особливо показово, бо саме Соломон була однією з ключових дослідниць, які допомогли довести роль хлорфторвуглеців у руйнуванні антарктичного озону після відкриття діри у 1985 році.
Для розуміння, озоновий шар міститься в стратосфері на висоті приблизно від 11 до 50 км над поверхнею Землі. Він працює як природний захист від ультрафіолетового випромінювання Сонця. Саме тому будь-які зміни в його товщині мають велике значення і для клімату, і для здоров’я людей, і для екосистем.
Читайте также: Спека б’є по AI-центрах обробки даних: 79% потужностей уже в зоні кліматичного ризику
